Мойдодир українською!

Авт. переклад з рос. Олександра Тарасенко
(псевд. Бабайчик), серпень 1993
Простирадло - утікало
І білизна - хай їй грець
І матрасик, мов карасик
Від мене забрався геть.

Свій за свого

Не вір в чуже, не проси, не бійся!
В єдності – сила – відома істина.
Хто пустить ворога в своє обійстя,
Власного хліба більше не їстиме.

Живим героям – прірва роботи!
Героям загиблим – славна тризна!
Але, для початку, визначись – хто ти
І що для тебе твоя Вітчизна!

Свій на свого не здійме руку!
Брат на брата не скаже злого!
Прийме удар, піде на муку
Брат за брата, свій за свого!

Вірш на "л"

Лине легесенький лепет лебідки:
Лісом лунає, лугами летить.
Липове листя, листочки-листівки –
Лірику лісу ледь-ледь лопотить.

Ледве, лимонно-лазурним лахміттям
Лискає лоно левад лободи.
Літа легати, ламким легковір’ям,
Лави лаштують ламкі люпини.

Лагідна ллється любистку лавина,
Липу лоскоче лиш листя ліщини.
Лісу лишилась любов лебедина;
Лебеді лунко летять – лісом лине.

Андрій Гагін

Вірш на "м"

Можливо марно місяць мріє,
Містично, мирно мерехтить,
Міняє маски, молодіє -
Морфей - мудрець, мабуть мовчить.

Мураха мимохідь мандрує
Морогом мляво, манівцями.
Мережка мальвова милує
Медово-м’ятними місцями.

Можливо мчить метелик мимо
Між метушні мільйонну мить.
Мерщій, мелькає мерехтливо -
Маленька мрія майорить.

Можливо мавки млу малюють,
Марени миси, молочаю.
Мрійливо мрійниці, міркують:
«Мету, мов майстер, місяць має».

Можливо мить межа мольберту,
Моріг мурасі магістраль.
Мізерні мовбито моменти -
Могутня міститься мораль.

Андрій Гагін

Вірш на "с" [2]

Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток, срібний сніг.
Сумно стогне сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить.
Сонно сиплються сніжинки.
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад,
Срібно стеляться сніжинки —
Спить самотній сад.

Вірш на "в"

Вже весняний, віщий вітер
Віє вихром відчуттів.
Всіє всі вербові віти,
Воскресив вогонь віків.
Всюди він відродить велич,
Всіх весняних володінь.
Вільхи волотями встелить,
Вкриє вигін вдалечінь.
Втонуть відплески водоймищ,
Вдень виблискує вода.
Вічністю вишневих вогнищ
Врешті вістує весна.
Вікна вирію відкрила,
Віру в відданість взяла.
Вдача весноньки вразлива –
Вабить вродою вона.
Вир веснянок, водограю,
Візерунки віт-вінків,
В’ється вересом, вражає
Висі втілення вогнів.
Все водночас відкриває:
Вгору, вшир, все вдалині.
Вишиванкою вітають
Веремії весняні.

Андрій Гагін

Вірш на "з"

Знову зранку засвітало –
Зникли золотисті зорі.
Завірюха застеляла
Землю запалом зимовим.

Звідкись заєць завітав.
Зиркнув зостраху – злякався.
Загадково здивував:
Замість зникнути - зостався.

"Змерз зайчисько - здогадався –
Зимно здобич здобувати".
Зголодніло завагався –
Забрав зайця зігрівати.

Змерзлу знахідку зігрів:
З’їв зерняток, заховався,
Згодом затишно заснув...
Зимував, зміцнів, звикався.

Закінчилася зима -
Зникли зимні заметілі.
Заквітчалася земля,
Зяб зелений зарясніє.

Зойк зозуль заполонив,
Задзвенівши, завесніє
Зайця звиклого звільнив -
Зі збентеженням, зрадіє.

Закружляв, затупцював –
Зрозумівши, звір завзятий.
Згодом здалеку зникав
Зовсім заочі, зубатий.

 Андрій Гагін

Вірш на "с"

Світанок. Сяйво сонця
Січневе сніжно-світле.
Серпанок снігу сонний
Сріблястий спокій сипле.

Суцільно світлокосі:
Стежки, смоли́сті сосни.
Схилились стоколоси -
Стрічки сухі, серйозні.

Синиці скраю спритно
Стрибають серед світла.
Скарби сховались ситні -
Свята суворість світу.

Стрілою спурхне-скочить
Сполоханий світанком,
Синичий стрій співочий
Співає спозаранку.

Світання славно січня
Сумуючи стрічають.
Сніжинок ситець сніжний,
Святково сонцем сяє.

 Андрій Гагін

Віршик на "п"

Пісні проспівали поскубані півні,
Приліг під порогом покусаний пес,
Полізли по пню печериці поживні:
Провіщують, певно, приємний процес.
Прокинься, побачиш подачку природи,
Північний періщив примхливий потік.
Парад парасольок підняв по погоді
Порепаний пень. Подивись, працівник!
Повітрям п'янким перехоплює подих,
Південним поривом пантрає поля,
Прелюдія поклику правил природних
Покою птахів повсякчас позбавля.


Ігор Рубцов